ECOLOG

Екологічну політику можна визначити як організаційну та регулятивно-контрольну діяльність суспільства і держави, спрямовану на охорону, невиснажливе використання та відтворення природних ресурсів, оздоровлення довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування та охорони природи, забезпечення норм екологічної безпеки. Неефективна, невиважена екологічна політика або ж її відсутність є коренем усіх існуючих екологічних проблем, може спричиняти екологічні катастрофи різного масштабу (аж до глобальної), порушення екологічної рівноваги, що загрожує існуванню не лише людини, а і інших живих організмів, Природи взагалі.

На початку 1990-х років у всьому світі набула популярності ідея сталого (збалансованого) розвитку (sustainable development). Сталий (збалансований) розвиток найчастіше визначається як такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем до відновлення, поглинання забруднень, і підтримувати на достатньому рівні життєдіяльність нинішнього та прийдешніх поколінь.

Основи для розробки та впровадження принципів сталого розвитку були закладені на конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. Було прийнято базовий документ "Порядок денний на ХХІ століття”, який передбачає гармонійне поєднання усіх компонентів розвитку – економічного, соціального та екологічного, стверджує засади переходу до збалансованого природокористування (sustainable use) у всіх без виключення країнах світу та на всіх рівнях управління.

В Україні екологічна складова розвитку, на жаль, незважаючи на численні міжнародні природоохоронні зобов’язання та сподівання суспільства, і досі не стала державним пріоритетом. Україна і досі не має Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища, Національної стратегії сталого (збалансованого) розвитку. Лише 17.10.2007 р. Розпорядженням Кабінету Міністрів України, під тиском НУО та міжнародної спільноти, було схвалено Концепцію Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року.

Безумовними частинами екологічної політики в демократичному суспільстві слід вважати:

належну та ефективну систему державного управління у сфері охорони, невиснажливого використання та відтворення природних ресурсів;

належний державний та громадський нагляд за дотриманням чинного природоохоронного законодавства та міжнародних природоохоронних зобов’язань країни;

належну інформаційну політику щодо довкілля;

належний рівень екологічної експертизи екологічно небезпечних проектів;

належну систему прийняття державних рішень з питань, що стосуються довкілля, яка б передбачала обов’язкове залучення громадськості;

належну систему відповідальності влади, конкретних посадових осіб та громадян за порушення принципів збалансованого розвитку, норм та положень природоохоронного законодавства;

належну освітню та просвітницьку діяльність.

Національний екологічний центр України, сповідуючи принципи екоцентризму, традиційно спрямовує свої зусилля на покращання стану екологічної політики в Україні, сприяння втіленню засад сталого (збалансованого) розвитку, а також активно співпрацює у цьому напрямку з іншими українськими та міжнародними НУО. Зокрема, у 2003 р., за ініціативи декількох всеукраїнських НУО – членів Громадської Ради при Мінприроди України, у тому числі НЕЦУ, зусиллями понад 100 українських НУО, спеціально для 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів довкілля було підготовлено та представлено на конференції спеціальну доповідь "Екологічна політика в Україні: погляд громадськості”. У 2004 р. НЕЦУ був серед розробників та підписантів листа 125 НУО до новообраного Президента України "Суспільство потребує нової екологічної політики”. У 2006 р. НЕЦУ разом з ВЕГО "МАМА-86” виступив співорганізатором Громадянської ініціативи "Зелений Майдан”, метою якої є покращання стану екологічної політики в Україні. Великої уваги НЕЦУ надає забезпеченню виконання Україною положень Конвенції "Про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” (Орґуська конвенція), питанням врахування екологічної складової в державному розвитку, питанням процедур державної екологічної експертизи екологічно небезпечних проектів і належної участі громадськості в цих процедурах.